Заклик Гласу небесного
Під час князювання Великого Рівноапостольного князя Володимира - Хрестителя Русі, у мальовничі скельні місця на лівобережжі Дністра прийшов один його сподвижник, який підтримував князівську владу Києва і обраний нею християнський шлях. Звали його Антоній, а до цього, в миру - Антипа. Саме з його ім'ям, а також зі справами насельників-іконопоклонників, які були у візантійській імперії в ролі гнаних прочан, і, залишаючись православними, проникали все більше на північ, де і селилися в печерах, пов'язана історія Лядовського монастиря. На Святому Афоні, в монастирі Есфігмен, молодий Антипа прийняв чернечий постриг з ім'ям Антоній. У 1013 році на зворотному шляху до Русі, «з афонських гір в святий град Київ», Антоній відчув заклик «Гласу небесного» і зупинився у лядовському благодатному краї. У той час по Дністру проходив один з найбільш безпечних торгових шляхів до Скандинавських країн, Галицьких князівств і Візантійської імперії.

  Келія і храми
Чернець Антоній оселився в скельних печерах, де висік собі келію, яка і сьогодні носить його ім'я. Це місце є особливо шанованим у Лядовському монастирі. Келія залишається незмінною протягом останнього тисячоліття. За своїми розмірами вона ідентична тій афонській печері, з якої і розпочав своє чернече житіє Преподобний Антоній. Збереглися також печери, кістниці і печерні храми, висічені у скелі ченцями багато століть тому.

  Перший і головний печерний храм Лядовського монастиря присвячений в ім'я Усікновення глави Іоанна Предтечі. Із зовнішнього боку цього храму височить величезний монумент - неотесана брила вапняку, яка зверху до низу покрита численними стародавніми написами на різних мовах і різними емблематичного зображеннями, що робилися відвідувачами і паломниками цього монастиря. Це можна вважати єдиним відомим нам древнє монастирським літописом, що зберігся до наших днів. Внизу під храмом і ліворуч від нього також збереглися древні крипти-кістниці. Другий храм з'єднаний з першим переходом в товщі крейдяної скелі, і присвячений на честь Святої великомучениці Параскеви нареченої П'ятницею. Третій храм був створений у пам'ять самого засновника цього монастиря, преподобного Антонія, і знаходиться поряд з келією преподобного, з'єднуючись з нею печерним переходом.

  Грамота гетьмана
Татаро-монголи контролювали лядовські скелясті береги у ХІІІ-ХІV століттях. Орди вимітали із храмів все найцінніше. Скориставшись цим, римо-католицька церква, яка сподівалася підкорити західні руські князівства своєму впливу, відкрито обіцяла всебічну підтримку в боротьбі з татаро-монголами і навіть королівський титул за перехід у католицьку віру.
З кінця ХІV ст. цей край на довгі століття, аж до кінця ХVІІІ ст., став входити до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського. У цей період Лядовський монастир переживає незвичайні часи. Всі згадані події, звичайно, в тій чи іншій мірі мали відношення до позиції духовенства та братії. Адже там, у печерах, звучало благословення козакам. А ченці ігумен Павло та ієромонах Никифор, які користувалися особливою прихильністю Богдана Хмельницького, передали від гетьмана грамоту патріарху Паїсію, а на словах - і прохання до царя Олексія Михайловича вступитися за Україну і її запорізьких козаків. Під час двадцятисемирічного панування тут турків майже у всіх монастирях Подністров'я життя знову завмерло, осиротіли і Лядовські церкви. Втім, на відвойованих у турків в кінці ХVІІ ст. територіях церковне життя отримало новий імпульс у розвитку. Лядовська обитель пам'ятає також, як на початку ХVІІІ ст., протягом декількох десятиліть, в ній - зовсім збіднілій, перебували греко-католики. Після входження Поділля до складу Російської імперії Лядовський монастир знову повернувся до Православ'я.

  Джерело і хрест
Предметом особливого поклоніння православних віруючих на монастирській горі і в лядовських храмах знову стали дві святині. Перша - кам'яний хрест для позначення, що це територія монастирська, знаходиться під захистом Божим. Другою святинею є старовинна, надзвичайно шанована ікона Усікновення чесної глави Хрестителя Господнього Іоанна. Вона з давніх часів вважалася чудотворною. І можна було чути, що чудодійною силою володіють не тільки ікони, мощі, але й джерела цілющої води. Тут кожен з місцевих покаже старовинне Антонієве джерело, яке століттями напувало і зцілювало паломників монастиря. Невипадково вважається справедливим порівнювати властивості води цього джерела, з водою з колодязя Антонія, який преподобний власноруч заклав і на території Печерського монастиря в Києві в тому ж ХІ ст.

  Благополучне життя
А тим часом у Лядово церква жила єдиним життям зі своїми парафіянами. З 45-х років ХІХ ст. два лядовських священнослужителя - Григорій Янковський та Володимир Стефановський, внесли значний вклад не тільки в розвиток душепастирської, а й просвітницько-освітньої справи у своєму краї. Саме тоді Лядовський монастир став перетворюватися в помітний господарський центр Поділля. Лядовському церковного приходу належало понад 50 десятин землі в долині біля Дністра, особливу економічну значимість придбали знамениті Лядовські ярмарки, які щорічно проводилися під покровительством Лядовської обителі в її головне престольне свято - Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господня Іоанна. Але попереду всіх чекали перша світова війна і більшовицький жовтневий переворот 1917 року.

Знищення обителі
У 1938 році по Дністру проходив кордон із Румунією. Під командуванням генерала Карбишева тут будувалася секретна лінія оборони. Один з дзотів, згідно з планом, розташували біля підніжжя монастиря. Радянська влада, яка оголосила парафіян ворогами народу і контрабандистами, наказала підірвати монастир. За словами місцевих жителів, підривник, який закладав вибухівку, чув у храмі ангельський спів, але це його не зупинило. Церкви і дзвіниця злетіли в повітря. Сила вибуху була такою, що частину купола церкви Іоанна Предтечі люди бачили в Дністрі. У річці ж, за свідченням очевидців, опинився і головний дзвін Лядовського монастиря.Знищені були також всі прибудови: двоповерхова галерея, восьмикупольна церква - добудова до великої і маленької церкви, всі іконостаси, колодязі. Після того варварського дійства частина старовинних книг та ікон, які були в церквах, передали до Слободи-Яришевської церкви, а частину, в тому числі унікальні ікони, написані на цинкових пластинах київським художником Дудкевичем, були розкрадені і безповоротно втрачені. Смертельна кара спіткала підривника - він загинув у кар'єрі від власноруч закладенної вибухівки.

  Невидима присутність Бога
Відродження обителі почалося в 1998 році з приходом братії з Почаївської Лаври. Їх поява стала немов знаменням, воскресінням майже через десять століть діянь Преподобного. Ігуменом монастиря був призначений ієромонах Антоній. Він прийшов переповнений прагненням вселити в розчарований у всьому люд, особливо в душі молоді, силу Христової віри.
... Сьогодні тут, на Лядовській горі, як і тисячу років тому, чисте, п'янке повітря, тиша, спокій, і те, що не піддається визначенню у словах - благодать і намоленность. Тут люди задовольняють свої духовні запити через роботу і молитву, отримують душевний спокій, спілкуючись тихенько наодинці з Господом. Тут зовсім інший, особливий світ. Сюди не йдуть шукати славу, а шукають тут смиренномудрості й умиротворіння. Видно, Богу було угодно, щоб це місце залишилося незгасною лампадою на радість прочан і всіх віруючих. Всякого, хто відвідує це місце, вражає дух аскетизму й відчуженості від земної суєти, що панує тут майже тисячоліття. А ті, хто побував на Святій горі Афон у Греції, стверджують, що Лядовский скельний монастир воістину - Подільський Афон!
«Це і є невидима присутність Бога в ділах людських», - говорить ігумен Антоній. У 2013 році, коли святкуватиметься 1000-річчя  Лядовського монастиря, він може з'явитися відродженим у повній своїй красі.

  Ікона Божої матері «Відрада і втіха»
Обитель має великий дар і милість Цариці Небесної. Це - ікона Божої матері «Відрада і втіха» (образ якої знаходиться на св. Горі Афон), подарована архімандритом Єфремом, ігуменом Святої обителі Ватопедської. Лік Богоматері цієї ікони висловлює милосердя і любов, погляд Її дихає лагідністю і милосердям. Але не таким є обличчя Божественного Немовляти, воно грізне; рух гніву помітно в усіх рисах, погляд сповнений строгості і невблаганного суду. Про цю іконі зберігається таке сказання: 21 січня 807 року зграя розбійників підступила до Афонської гори з наміром на світанку, як тільки розчиняться ворота Ватопедського монастиря, увірватися всередину, перебити ченців і розграбувати монастирське майно. Розбійники сховалися на березі в прилеглих до монастиря чагарниках. Але хранителька Св. Гори, Пресвята Богородиця, не допустила відбутися злочинницькому задуму. На наступний день після утрені, коли вся братія розійшлася по своїх келіях на тимчасовий відпочинок, настоятель цього монастиря залишився в церкві і зайнявся вчиненням свого ранкового правила. Раптом він чує голос від ікони Пресвятої Богородиці: «Не відкривай сьогодні брами обителі, але вийдіть на стіни монастирські і розженіть розбійників». Зніяковів ігумен і звів очі свої на ікону Богоматері, і тоді відкрилося йому разюче диво: він бачить, що образ Богоматері пожвавився, так само як і лик Немовля на Її руках. Одвічне Немовля, простягнувши Свою правицю і закриваючи нею уста Своєї Божественної Матері, звернув на Неї Своє обличчя і сказав: «Ні, Мати Моя, не говори їм цього, нехай вони будуть покарані». Але Богоматір, намагаючись утримати руку Свого Сина і Господа і ухиляючись від Нього направо, знову вимовила дворазово ті ж слова: «Не відкривай сьогодні брами обителі, але вийдіть на стіни монастирські і розженіть розбійників». Вражений жахом, ігумен зараз же зібрав братію і розповів їм все, що сталося. Тоді всі з крайнім подивом помітили, що особа Богоматері і Господа Ісуса і взагалі зображення цієї ікони стали в іншому вигляді проти колишнього, і прославили Промисел і заступання про них Пресвятої Богородиці. Поспішили на монастирські стіни і відбили напад розбійницькій зграї. Відтоді Ватопедська ікона Богоматері стала відомою ще під назвою «Відрада» і «Втіха», і положення осіб Богоматері і Богонемовля залишилося в тому самому вигляді, в якому воно зробилося при триразовому голосі, почутим ігуменом.
Пам’ять ікони Божої матері «Відрада і втіха» святкується 21 січня / 3 лютого.

На честь Ватопедської ікони Божої матері в Лядовській обителі в 2009 році був побудований і освячений храм на третьому поверсі братського корпусу.


Престольні свята Лядовської обителі:
11 вересня - Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна
10 листопада - Святої великомучениці Параскеви, нареченої П'ятницею
3 лютого - Ікони Божої Матері, іменованої «Відрада і Втіха» 
23 липня - Преподобного Антонія Печерського

Оздоблення храмів в монастирі, іконостаси, кіоти, ікони виготовляються з довговічного матеріалу - каменя і смальти.

Братія монастиря, будівельники, каменотеси і іконописці освоїли мистецтво різьблення по каменю і мозаїку

Також монастир відновив щорічний православний «Лядовський ярмарок» який вперше відбувся 11-12 вересня 2010  року.
     

Адреса монастиря:
24025, с. Лядова,
Могилів-Подільський район
Вінницька область, Україна