Суббота, 03.12.2016, 19:39

ГлавнаяРегистрацияВход
Приветствую Вас, Гость · RSS
Меню сайта
 
Форма входа

 
Поделитесь новостью с друзьями.
 
 Статьи и документы
Главная » Статьи » Монеты Украины

ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-МОНЕТНОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Наприкінці 80 — на початку 90-х років XX ст. у соціально-економічному, політичному та культурному житті Радянського Союзу стрімко наростали тенденції, спрямовані на його розпад й утвердження союзних республік як незалежних суверенних держав. Кризові явища в економіці, розбалансованість товарно-грошового господарства окремих регіонів вже у 1990 р. змусили Раду Міністрів Української PCP здійснити низку заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку. Ці кроки були зумовлені надмірним зростанням номінальних грошових доходів населення, не забезпечених необхідною товарною масою. Диспропорції між окремими союзними республіками щодо зростання грошових виплат населенню призвели до масового вивозу з України матеріальних цінностей. З огляду на це, постало питання про створення та забезпечення охорони кордонів республіки. На житті населення, особливо соціально незахищених його груп, різко негативно позначився тотальний дефіцит продуктів та товарів першої необхідності. Все це відбувалося на тлі розквіту чорного ринку та спекуляції. Правовим підґрунтям для цих сміливих як для радянської дійсності кроків уряду УРСР стало ухвалення Верховною Радою У PCP 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. її положення стверджували самостійність республіки у питаннях створення банківської, цінової, фінансової, митної, податкової системи, формування державного бюджету. Держава прийняла рішення про запровадження власної грошової одиниці. Вищою кредитною установою УРСР оголошувався Національний банк України. Скориставшись повноваженнями, наданими Декларацією, 3 серпня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила закон "Про економічну самостійність Української PCP", статті якого регулювали питання розвитку банківської та грошової системи. 22 жовтня цього ж року було прийнято постанову Ради Міністрів "Про захист споживчого ринку в Українській PCP", яка передбачала запровадження з 1 листопада карток споживача з купонами одноразового використання.

У листопаді 1990 р. Верховна Рада схвалила документ, який на тривалу перспективу визначав напрями економічного розвитку республіки — Концепцію переходу до ринкової економіки. Одним із основних кроків на цьому шляху, без якого проведення глибоких економічних реформ було неможливим, мало стати запровадження національної грошової одиниці.

Розбудова системи використання карток споживача з купонами, невдалі спроби московського керівництва щодо реформування й оздоровлення грошової системи довели неспроможність подальшого використання радянського карбованця як повноцінного засобу обігу. Ця грошова одиниця вже не могла слугувати основою для створення української національної валюти.

Події кінця серпня 1991 р. в Москві, коли консервативна частина радянського керівництва, створивши 19 серпня Державний Комітет Надзвичайного Стану (ДКНС), спробувала антиконституційним шляхом повернутися до доперебудовних порядків, прискорили державотворчі процеси в Україні. 24 серпня Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України, який був підтверджений всенародним волевиявленням на референдумі 1 грудня 1991 р. Молода українська держава відразу ж почала вирішувати проблеми, пов'язані з облаштуванням грошового господарства. Особливо гостро відчувався брак готівкових засобів, яких — через неможливість чи небажання Центрального банку Російської Федерації надіслати необхідну кількість рублів — не вистарчало навіть для виплати заробітної плати, стипендій, соціальних платежів тощо. Подальше використання радянського рубля призвело до зростання масового вивозу з України відносно дешевих тут продовольчих та промислових товарів. Найбільша кількість їх спрямовувалась у прибалтійські республіки, які відразу ж розпочали реалізовувати програми запровадження національних грошових одиниць і намагалися якнайшвидше позбутися

Картки споживача на 20 крб. (квітень 1991 р.)

Частина картки споживача на 75 крб. (квітень 1991 р.)

знецінених радянських рублів, а також у Росію, яка, маючи під своїм контролем емісійний центр, безперешкодно викидала на ринок величезну кількість рублевої готівки. На грошовому ринку України дедалі частіше почав використовуватись долар США, німецька марка та інші вільноконвертовані валюти. В цих тяжких умовах, з метою збереження контролю над функціонуванням товарно-грошових відносин, Президія Верховної Ради України, під тиском демократичного крила парламенту — Народної Ради — 3 вересня 1991 р. прийняла постанову "Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання". В умовах гострої економічної кризи, що поряд з іншими наслідками призвела до надзвичайно масштабного розкручування маховика інфляції, тодішнім українським керівництвом було прийняте правильне рішення про недоцільність поспішного запровадження національної грошової одиниці. Саме купоно-карбованець мав взяти на себе важке випробовування всезростаючою гіперінфляцією.

Нова українська грошова одиниця запроваджувалася в обіг з 1 січня 1992 р. Спочатку сфера її використання обмежувалась придбанням лише продовольчих товарів, і лише згодом — промислових. Купони багаторазового використання не відразу безперешкодно приймалися у банківських розрахунках. Незважаючи на значний промисловий потенціал України, важким завданням для уряду стало налагодження виробництва українських карбованців і своєчасне забезпечення ринку достатньою кількістю готівки. На той час у республіці не було виробничих потужностей, здатних виготовляти надійно забезпечені грошові знаки. Саме тому 18 вересня 1991 р. Кабінет Міністрів прийняв постанову "Про створення потужностей по виготовленню національної валюти та цінних паперів", згідно з якою для оперативного вирішення цього питання було створено робочу групу, яку очолив В. Борисовський. Передбачалось вирішити питання про будівництво нових або використання споруджуваних у республіці промислових об'єктів, а Міністерство економіки, Міністерство фінансів та Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків разом з Національним банком України в місячний термін мали внести пропозиції щодо закупівлі за кордоном обладнання для виготовлення національної валюти. Одночасно Національному банку України було доручено укласти договір з іноземною фірмою на виготовлення купонів багаторазового використання (із спеціальним захистом) у кількості, необхідній для нормального функціонування грошової системи України. Національний банк відразу ж уклав контракт з французькою фірмою "Francois Charles Oberthur" на виготовлення 2 млрд шт. купонів. Однак проведені підрахунки виявили необхідність збільшення емісії купонів багаторазового використання. До їх друкування було залучено всесвітньо відому лондонську фірму "Thomas De La Rue Company Limited". Всього було виготовлено близько 5 млрд одиниць купюр з позначенням номіналу в українських карбованцях.

Голова Правління Національного банку України В. П. Матвіенко

Голова Правління Національного банку України В. П. Матвіенко

Порядок запровадження в обіг нових грошових знаків детально опрацьовано у прийнятій 27 грудня 1991 р. постанові Верховної Ради "Про соціальний захист населення і внутрішнього ринку України", а також у спільній постанові Кабінету Міністрів та Національного банку "Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання", яку було ухвалено вже наступного дня — 28 грудня 1991 р. Ці документи передбачали функціонування з 10 січня 1992 р. українських купоно-карбованців, еквівалентних відповідним номіналам готівкових та безготівкових радянських рублів. Для оперативного вирішення питань, пов'язаних із грошовою реформою, уряд створив спеціальну комісію з 17 осіб. До неї ввійшли віце-прем'єр-міністр України С. І. Слєпічев, голова Правління Національного банку України В. П. Матвіенко, міністри фінансів, внутрішніх справ, голови правлінь найбільших банків та інші відповідальні керівники.

Спочатку нові грошові знаки запроваджувалися лише в готівковий обіг і мали використовуватися для здійснення населенням розрахунків за придбані продовольчі та промислові товари. Тоді ж були скасовані купони одноразового використання та картки споживача, видані впродовж серпня — грудня 1991 р. Для розрахунків за товари вартістю до 1 карбованця за одиницю (літр, кілограм) допускалося використання монет радянського карбування. На перших порах населення отримувало нові грошові знаки не рідше одного разу на місяць із розрахунку 25 % загальної суми місячних доходів після їх оподаткування, але не більше 400 карбованців. Решту належної грошової суми громадяни отримували радянськими рублями. У випадку, якщо належна до виплати сума купонів становила менше 200 карбованців, громадянин, за бажанням, міг додатково отримати купони в обмін на рублі. При цьому загальна сума не повинна була перевищувати 200 купоно-карбованців. Незабаром граничну норму виплати в українських карбованцях було збільшено до 50 %, аз березня 1992 р. вона сягнула вже 70 % загальної суми місячних доходів населення, але не менше 450 карбованців. Суттєвим недоліком, що мав значний негативний вплив на процес формування грошового господарства молодої української держави, було збереження в обігу радянського рубля: саме він надалі обслуговував сферу безготівкового банківського обігу, на яку припадала основна кількість розрахунків. А в умовах, не вигідних для України кроків Центрального банку Російської Федерації щодо здійснення взаєморозрахунків за допомогою рубля, українські підприємства, котрі мали тісні партнерські контакти із закордонними виробниками, зазнавали значних збитків.

Зваживши на це, уряд розширив сфери використання купонів багаторазового використання. 4 квітня 1992 р. Кабінет Міністрів та Національний банк України прийняли постанову "Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання", згідно з якою з 1 квітня 1992 р. всі розрахунки на території держави мали проводити лише в українських карбованцях. Разом з тим, за побажанням громадян, допускалася виплата до 30 % належної їм суми у радянських рублях. Надалі реалізація всіх товарів мала проводитися тільки за українські грошові знаки, але додаток до урядової постанови допускав продаж окремих видів товарів (ліків, періодичних видань, товарів комісійної торгівлі), а також оплату у сфері громадського харчування, низки послуг за рублі. Дане рішення, яке допускало паралельний обіг карбованця та рубля, хоча й обмежений, свідчило про половинчастість та непослідовність рішень українського уряду, який виявився неспроможним проводити самостійну політику у сфері грошового господарства — час від часу він оглядався на кроки Росії, інколи намагаючись наслідувати заходи її керівництва. Така позиція наносила шкоду українській економіці, негативно позначалася на формуванні грошових відносин, які розвивалися у напрямі запровадження національної грошової одиниці — гривні. Фінансові спекуляції, пов'язані з викачуванням безготівкових засобів з України, набули небачених розмірів: лише за третій квартал 1992 р. за кордон було переведено близько 447 млрд рублів.

Така ситуація на грошовому ринку України утримувалася майже протягом року. Лише підписаний 7 листопада 1992 р. Указ Президента України Леоніда Кравчука "Про реформу грошової системи України" припинив з 12 листопада 1992 р. функціонування рубля в грошовому обігу України. Замість нього тимчасовою грошовою одиницею став український карбованець — єдиний законний засіб платежу на території держави. Координація заходів щодо проведення грошової реформи, яку планувалось здійснити у максимально короткі терміни, була покладена на Державну комісію з проведення грошової реформи, її очолив тодішній прем'єр-міністр Леонід Кучма, а членами стали голова Правління Національного банку Вадим Гетьман, віце-прем'єр-міністр України Віктор Пинзеник та ін. На виконання Указу Президента України Кабінет Міністрів та Національний банк

Голова Правління Національного банку України В. П. Гетьман

Голова Правління Національного банку України В. П. Гетьман

8 листопада прийняли спільну постанову, яка передбачала, що впродовж 13—15 листопада 1992 р. всі фізичні та юридичні особи матимуть змогу обміняти радянські рублі на українські карбованці без обмеження суми у співвідношенні 1:1. Одночасно регулювалось використання рубля у сфері міждержавного банківського обігу. Надалі всі платежі за межі України мали здійснюватися в режимі валютних розрахунків через кореспондентські рахунки Національного банку та комерційних банків.

У ході грошової реформи з 10 січня 1992 р. в обіг були запроваджені купони багаторазового використання номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50 та 100 українських карбованців. Ці грошові знаки зразка 1991 р. мали розмір 105 х 53 мм. Друкувалися вони на папері невисокої якості і мали недостатній захист від фальшування. Ним був лише водяний знак типу "шеврон" — чотири рівномірно розташовані в шаховому порядку смуги. На купюрах були відсутні позначення їх порядкового номера та серії. На всіх номіналах першої емісії (від 1 до 100 карбованців) купонів багаторазового використання були вміщені однакові зображення: на лицевому боці — зображення сестри легендарних засновників Києва Либеді — фрагмента пам'ятника, спорудженого для вшанування 1500-ліття заснування столиці України; справа від нього — назва держави — "Україна", під якою — номінал купюри, назва грошової одиниці — "український карбованець", назва емісійної установи — Національний банк України та дата емісії — 1991. На звороті — зображено архітектурний комплекс київського Софійського собору, а також вміщене у чотирьох кутах розташоване в розетках цифрове позначення номіналу купюри. Відрізнялися купони цієї серії лише за позначенням номіналу та кольором друку. Кольорова гама окремих номіналів нагадувала звичні для населення радянські рублі: 1 карбованець — світло-жовтого кольору, 3 — темно-зеленого, 5 — синього, 10 — рожевого і т. д.

Купон "50 карбованців". 1991 р.

Купон "50 карбованців". 1991 р.

У 1992 р. в обігу з'явилися українські карбованці нового випуску — купюри значно вищих номіналів у 100, 200, 500 та 1000 українських карбованців. Це було свідченням того, що маховик інфляції в країні набирав обертів. Зовнішній вигляд цих грошових знаків дещо змінився: на їх лицевому боці з'явилося повне зображення пам'ятника легендарним засновникам Києва, а також серія та номер купюр. Зворотна сторона залишилась майже такою ж, як і купюр першої серії.

Розвиток інфляційних процесів в Україні привів до появи на грошовому ринку у 1993 р. українських карбованців щораз вищих номіналів. Спочатку це були 2 000 та 5 000 українських карбованців, на яких уперше було вміщено зображення малого державного герба — тризуба. Згодом, У Другому півріччі, було випущено 10 000,20 000,50 000 та 100 000 українських карбованців. Зовнішнє оформлення купюр цих номіналів зазнало суттєвих змін. Основним елементом аверса стало зображення пам'ятника Володимиру Великому у Києві, а реверса — фрагмент будинку Національного банку України. Написи на грошових знаках не змінилися. В процесі виготовлення цих купюр було суттєво поліпшено їх захист від підробок. Вони видрукувані на якіснішому папері більшого формату, використано також флуоресцентні волокна та металічну стрічку з мікродруком назви держави — "Україна". У повторних емісіях купюр номіналом від 5 000 до 100 000 українських карбованців, здійснених у 1994—1995 рр., зазнали змін позначення серії та номера купюр — серія стала літерною, а номер — семизначним.

1994—1995 рр. не принесли очікуваного спаду інфляції та стабілізації на грошовому ринку України. Саме тоді в обігу з'явилися найбільші номінали українських карбованців: 200 000 (16 травня 1994 р.), 500 000 (9 грудня 1994 р.) та 1000000 (12 травня 1995 р.). На відміну від попередніх випусків, ці купюри були виконані на значно вищому поліграфічному рівні. Вони стали багатоколірними, мали кращий захист від фальшування. Змінився їх зовнішній вигляд. На лицевому боці перших двох купюр пам'ятник Володимиру Великому було перенесено на їх правий бік, а на звороті з'явилося зображення будівлі Національної опери України. На найбільш вартісній купюрі містились пам'ятник Тарасу Шевченкові у Києві (аверс) та головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка (реверс).

У 1992—1996 рр. Україна пережила небачену за масштабами гіперінфляцію, спричинену неконтрольованою лібералізацією цін на товари і послуги, зростанням дефіциту державного бюджету, стрімким спадом економічного виробництва тощо. На ринку надзвичайно швидко зростали обсяги готівкової грошової маси: щоденно банківські установи опрацьовували близько 100 млн банкнот. Упродовж 1992—1995 рр. готівковий обіг зріс у 1366 разів і досягнув астрономічної суми — 4 квадрильйони карбованців. Розміри інфляції в окремі періоди сягали понад 5000 %. Зростання цін на товари та послуги стало неконтрольованим з боку державних органів. У період з січня 1991 р. до вересня 1996 р. вони виросли у 95 000 разів. Такі процеси призвели до необхідності вилучення з обігу карбованцевих купюр дрібних номіналів, які стали непридатними для здійснення найпростіших розрахунків. Спільною постановою Кабінету Міністрів та Національного банку від 30 грудня 1993 р. "Про вдосконалення готівково-розрахункових операцій" з обігу було вилучено грошові знаки номіналом 1, 3 та б карбованців. Виникла необхідність ведення розрахункових операцій у сумах, кратних 10. Надалі з обігу вилучалися купюри наступних грошових знаків: 1 серпня 1994 р. - 10 та 26 карбованців, 1 жовтня 1994 р. — 50 карбованців, 15 березня 1995 р. — 100 та 200 карбованців, 1 вересня 1995 р. — 500 карбованців.

За відсутності на грошовому ринку України стабільної національної валюти в країні почала використовуватися вільно конвертована валюта — розпочалась так звана "доларизація" економіки. Згідно з Указом Президента України від 19 березня 1992 р. "Про заходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності", суб'єктам підприємницької діяльності дозволялось проводити розрахунки у вільно конвертованій валюті (окрім російського рубля). Дане положення мало діяти аж до запровадження національної валюти. За припущенням уряду, це мав бути короткий проміжок часу — 4—6 місяців, однак розвиток економічної ситуації в країні подовжив його на довгі роки. За цей період американський долар витіснив український карбованець з багатьох сфер обігу, позбавив його низки грошових функцій. Так, свої заощадження населення, як правило, зберігало в американській валюті, її використовували при проведенні значних розрахункових операцій, а ціни на окремі товари встановлювались у до? ларах США. Тривалий розвиток даних тенденцій мав негативний вплив на процес становлення національної грошової системи. Саме тому з 1 серпня 1995 р. використання іноземної валюти як засобу платежу на території України було заборонене. Однак цей крок не привів до витіснення її зі всіх сфер використання. У зв'язку з інфляційними явищами курс долара США щодо українського карбованця постійно зростав. Якщо 12 липня 1992 р. за нього платили 403 карбованці, то 2 вересня 1996 р. — вже 176 000 карбованців.

У процесі проведення в Україні грошової реформи великого значення надавалось налагодженню карбування власної монети. Перед її виготовленням точилася дискусія щодо назви національної грошової одиниці. В результаті обговорення різноманітних пропозицій було прийнято рішення, що тимчасовою грошовою одиницею стане український карбованець, який після стабілізації становища в економіці країни буде замінено українською гривнею. Дане рішення, що ґрунтувалося на давніх традиціях історії монетної справи в Україні з часів Київської Русі та національно-визвольних змаганнях 1917—1920 рр., не викликало будь-яких застережень. Натомість, довго обговорювалося питання щодо назви розмінної монети. Термін "копійка", звичний для населення з царських та радянських часів, здавався непридатним для цього. В процесі дискусії пропонувались різні назви — "сотий", "рєзана", "гріш", "шаг" та ін. На пропозицію відомого художника Василя Лопати, комісія, створена Верховною Радою, спочатку затвердила як назву української розмінної монети термін, "шаг". У червні—серпні 1991 р. було виконано ескізи для монет номіналом 1, 5, 10 та 25 шагів. Однак постанова Президії Верховної Ради України "Про розмінну монету України" від 2 березня 1992 р. затвердила термін "копійка" як назву однієї сотої національної грошової одиниці — гривні. Згідно з нею, передбачалось налагодити карбування таких розмінних номіналів: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25 та 50 копійок, а також 1 гривня.

Після прийняття Президією Верховної Ради України 14 листопада 1991 р. постанови № 1809 "Про національну валюту України", Державний комітет з оборони та промислового машинобудування доручив Дніпропетровському проектному інституту опрацювати перед проектні пропозиції щодо організації та розміщення Українського монетного двору. На виконання цього доручення була створена робоча група на чолі з директором інституту Р. Голіковим. Перед групою стояло завдання визначити виробничі потужності Монетного двору та опрацювати варіанти розташування його на діючих підприємствах України. Передбачалось, що в майбутньому він забезпечить не лише карбування розмінної монети, а й виготовлення урядових нагород, металевих знаків державних відзнак, пам'ятних медалей та інших виробів. Однією з проблем, яка виникла в процесі виготовлення перед проектних пропозицій, була відсутність необхідних нормативних документів, найважливішим серед яких був Монетний Статут України. Цей документ мав регулювати порядок карбування монети, монетний метал, вагу, тип та легенду окремих номіналів, монетну стопу, ремедіум при карбуванні, систему поділу грошової одиниці на кратні частини тощо. При вирішенні цього питання Міністерство фінансів України опиралося на попередні дані, згідно з якими, основною грошовою одиницею вважалася гривня, а її сотою частиною мала стати стотинка. Передбачалось карбування монет номіналом 1, 5, 10, 25 стотинок та 1 гривня. Монетний двір мав виготовляти близько 2 млрд шт. монет щорічно. Передбачалось, що він буде отримувати на засадах кооперації від інших підприємств України металеву стрічку, мішки для упаковки монет, пластмасу для пломбування мішків з готовою продукцією, яка буде доставлятися у Національний банк України та його обласні відділення. Основні показники технологічного процесу повинні були відповідати виробництву на Московському монетному дворі. Незважаючи на значний обсяг роботи та багато невизначених питань, робоча група вже 11 грудня 1991 р. представила свої пропозиції.

Виготовлення розмінної монети спочатку замовили в Італії, де на Монетному дворі "Instituto Poligrafico Е Zecca Del lo Stato" було відкарбовано певну кількість українських монет різних номіналів. Однак згодом було визначено за доцільне розмістити монетне виробництво на одному з промислових підприємств України. Найбільш відповідними для цього були Луганський верстатобудівний завод та сумське ВО "Електрон". 1992 p., за результатами конкурсу, право на виготовлення перших українських розмінних монет виборов Луганський верстатобудівний завод — потужне промислове підприємство, засноване у 1795 р. Ще 1 жовтня 1991 р. його директор отримав лист від голови Комітету з питань економічної реформи та управління народним господарством Верховної Ради України Володимира Пилипчука з дорученням терміново опрацювати питання, пов'язане з виготовленням металевих грошей. На початку 1992 р. Міністерство машинобудівної промисловості України доручило Луганському верстатобудівному заводу організувати виготовлення розмінних монет. За короткий час (9 місяців), за допомогою Монетного двору Великобританії "Boyal Mint Servis", тут було створено базу для тимчасового карбування монет, яке розпочалося у листопаді 1992 р. Закуплене для цього за кордоном обладнання коштувало 12 млн доларів США.

У процесі монетного виробництва виникла потреба переглянути склад номіналів розмінних монет. На основі вивчення світового досвіду було вирішено зупинитися на семи найбільш вживаних номіналах: 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок масовим тиражем не випускалися, а ті екземпляри, котрі нині трапляються серед колекціонерів, є зразками або технологічними пробами. У зв'язку з наростанням інфляційних явищ виготовлена розмінна монета не запроваджувалась в обіг, а нагромаджувалась у сховищах Національного банку України з метою наповнення грошового ринку на завершальному етапі грошової реформи, пов'язаному з введенням національної грошової одиниці — гривні.

Тимчасове монетне виробництво на Луганському верстатобудівному заводі не могло забезпечити виготовлення всього спектру високоякісної продукції, особливо пам'ятних і ювілейних монет та державних нагород. З огляду на це, урядом було прийняте рішення про створення сучасного Монетного двору України у Києві. З цією метою виконуючий обов'язки прем'єр-міністра України Ю. Звягільський 15 червня 1994 р. підписав розпорядження про передачу Національному банку України будівлі заводу "Алмаз" (м. Київ). 28 червня цього ж року заступник Голови Правління Національного банку Р. Арешкович затвердив "Завдання на проектування Монетного двору Національного банку України в м. Києві". Передбачалось, що його щорічна проектна потужність становитиме 1,5 млрд шт. розмінних монет. При цьому ставилось завдання вивчити досвід найкращих монетних дворів світу. В технологічному процесі та комплектуванні обладнання передбачалось використати найсучасніші пропозиції фірм

"Роял Мінт" (Англія), "Шеррітт" (Канада), "Бюхлер" та "Теодор Гребенер Прессенсистем ГМБХ Ко Кг" (Німеччина), Австрійського та Словацького монетних дворів, російського Госзнаку, а також найкращу продукцію підприємств України і обладнання, закуплене для Луганського верстатобудівного заводу.

Після тривалої підготовчої роботи 23 жовтня 1995 р. Правління Національного банку України прийняло постанову "Про затвердження проекту будівництва Монетного двору", а 1 грудня цього ж року — "Про створення монетного виробництва в м. Києві". За основу було схвалено спільний проект корпорації "Австрійський Монетний двір АГ" та Національного банку України. Відразу ж після цього розпочалися будівельні роботи, які тривали до 1998 р.

Відсутність належної виробничої бази не дала можливості налагодити власного карбування пам'ятних та ювілейних монет, потреба в яких гостро відчувалася. їх поява мала велике політичне та культурно-пропагандистське значення для молодої Української держави. Саме тому у квітні 1994 р. Кабінет Міністрів та Національний банк України прийняли спільну постанову щодо організації випуску пам'ятних та ювілейних монет, яка доручила вирішення всіх питань, пов'язаних з плануванням, випуском та реалізацією цього виду монетної продукції, управлінням Національного банку України. З травня 1995 р. Правління Національного банку прийняло постанову про запровадження в обіг з 7 травня першої української пам'ятної монети, присвяченої 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. її номінал становив 200 тис. крб., а наклад — 250 тис. шт. Угоду на виготовлення цієї мідно-нікелевої монети було укладено з Московським монетним двором. Упродовж 1995 р. в обіг було введено ще декілька пам'ятних монет. Вони присвячувалися 400-річчю від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького

(200 тис. карбованців), містам-героям Києву, Одесі, Севастополю та Керчі (200 тис. карбованців), а також 50-річчю Організації Об'єднаних Націй (200 тис. карбованців — з мідно-нікелевого сплаву та 2 млн карбованців — зі срібла).

Тематичний план випуску на 1996 р. було значно розширено. Крім мідно-нікелевих, передбачалось карбування монет з дорогоцінних металів — золота і срібла. До завершального етапу грошової реформи до обігу було введено монети, присвячені 125-річчю від дня народження Лесі Українки (200 тис. та 1 млн карбованців), 10-річчю Чорнобильської катастрофи (200 тис. та 2 млн крб.), пам'яті Григорія Сковороди (1 млн крб.),

Україна. 200 000 крб. Мідно-нікелевий сплав. 1995 р.

Україна. 200 000 крб. Мідно-нікелевий сплав. 1995 р.

100-літтю Олімпійських ігор сучасності та першій участі України в Олімпійських іграх (200 тис. та 2 млн крб.), 5-ї річниці незалежності України (2 млн крб.), а також 130-й річниці від дня народження Михайла Гру шевського (200 тис. та 1 млн крб.). Наклади монет, виготовлених зі срібла, як правило, не перевищували 10 тис. шт., а мідно-нікелевих —100тис. Для карбування срібних монет використовувався метал 925-ї проби. На замовлення Національного банку України пам'ятні та ювілейні монети, крім Московського монетного двору, карбувалися на Бірмінгемському (Великобританія), Варшавському (Польща) та Кремніцькому (Словаччина) монетних дворах.

Україна. 1 мільйон карбованців. Срібло. 1996 р.

Україна. 1 мільйон карбованців. Срібло. 1996 р.



Источник: http://pidruchniki.com.ua/
Категория: Монеты Украины | Добавил: админ (03.05.2011) | Автор: Роман Шуст
Просмотров: 5152 | Комментарии: 2 | Теги: ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-МОНЕТНОЇ СИСТЕМИ | Рейтинг: 5.0/3
Всего комментариев: 2
1  
В статті багато інформації або тверджень потребують суттєвого доповнення (1), уточнення і конкретизації (2), а іноді - виправлення елеменнтарних помилок (3).

         По кожному пункту дуже коротко для прикладу зазначу:
        1 - першим керівником НБУ 4,5 місяців в 1991 році був В.Д.Буряк (офіційна посада - Голова Правління УРБ ДБ СРСР). Він затвердив і підписав найперший банківський документ - першого листа українському державному керівництву щодо назви національной валюти (ще в кінці травня 1990 року), а до кінця того ж року розглянув або затвердив ще деклька дуже важливих документів щодо багатогранного комплексу робіт по запровадженню в Україні власної грошової системи. (Як безпосередній учасник та свідок тих подій декілька з цих документів маю у своєму архіві).
        2 - необхідно уточнити, що 5 мільярдів купонокарбованців зразка 1991 року віддрукували нам лише одні французи, а скільки додаткових мільярдів купонокарбованців зразка 1992-1994 років нам надрукували англійці поки що ніхто не підрахував та офіційно не оприлюднив. Але ж це дуже важлива інформація, а помилково-неточну вище зазначену інформацію потрібно терміново виправляти бо вона вже пішла "гуляти" в нумізматичних енциклопедіях, в різноманітних підручниках та статтях і т.д. і т.п.
        3 - твердження про те, що в 1995 році НБУ до обігу увів срібні та мідно-нікелеві монети ООН-50, є абсолютно хибним бо тільки в березні-квітні 1996 року нам ці монети відкарбували англійці. Причому НБУ тоді самочинно порушив існуючий порядок випуску монет (попередньо не затвердив дизайн цих монет в КМУ та не узгодив з МКР КМУ проект договору з англійцями). Тому й дата на всіх цих монетах є не правдивою (минулорічною), а не фактичною 1996. Діаметр мідно-нікелевмх монет знову ж таки не 33 мм (його таким для українстких монет зазначеного номіналу затвердив Віце-прем'єр-міністр України ще 11.11.1994), а чисто англійський - 38,61 мм (невідомо чому, коли і ким в НБУ перезатверджений тільки для одного тиражу) і т.д. і т.п.

         PS Пропрацювавши 2 десятиліття в Національній академії наук України, не можу погодитись з позицією деяких авторів, коли відсутність документів-першоджерел дехто підміняє своїми фантазіями або переписуванням з недостовірних джерел не перевірених або хибних "фактів".

2  
ЛВИ   писал "PS Пропрацювавши 2 десятиліття в Національній академії наук України, не можу погодитись з позицією деяких авторів, коли відсутність документів-першоджерел дехто підміняє своїми фантазіями або переписуванням з недостовірних джерел не перевірених або хибних "фактів".
 
Полностью согласен

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Copyright MyCorp © 2016
Поиск
 
Категории раздела
Монеты Украины [8]
Статьи, публикации, документы так или иначе связаны с монетами Украины и их обращением.
Объекты и люди [10]
Статьи о объектах и людях которым посвящены монеты Украины
Документы НБУ [31]
 
Друзья сайта
  • Монеты СССР
  • Античное золото
  • Сайт о Киеве
  • Инвестиции в недвижимость
  • Телефонные жетоны
  •  
    Статистика


    Онлайн всего: 4
    Гостей: 4
    Пользователей: 0